Свиридівка під час ІI Світової війни

«…Режим німецьких окупантів, здавалось би, виключав будь-які прояви суспільного життя полтавців. Але в міру того, як фронт відкочувався все далі на схід, вони поволі почали пристосовуватися до нового порядку, і в напівмертвих селах і містах Полтавщини з'явилися перші ознаки культурного життя, насамперед у найбільш звичній для українського народу формі "Просвіт". Незважаючи на окупацію, потяг до освіти і культури в українців був незборимий.

Просвітянські осередки почали виникати відразу після вступу німецьких військ на терени Полтавщини. Ініціаторами їх створення виступала національне свідома українська інтелігенція, яка ще залишалася після двадцяти років більшовицького терору. Насамперед, — це були вчителі, які найближче стояли до народу і користувалися його довірою. Чимало зусиль до створення "Просвіт" доклали також похідні групи ОУН, як мельниківської, так і бандерівської орієнтації, які через просвітянські товариства намагалися пропагувати серед полтавців ідеї відновлення незалежної Української держави. У повідомленні командуючого поліцією безпеки і СД в Україні від 2 жовтня 1942 року "Про український рух опору" говорилося: "Робляться спроби проникнення прихильників Бандери в культурні, наукові та інші неполітичні організації з метою спрямування їх діяльності в націоналістичному дусі. Особливу увагу приділяв рух українському культурному об'єднанню "Просвіта"

В Лохвицькому районі "Просвіти" були створені в більшості сіл. Вирішальну роль у їх організації відіграла газета "Лохвицьке слово", яка, попри жорстокий окупаційний режим намагалася зберігати українське обличчя і сприяти національному відродженню краю. Кількість членів просвітянських товариств у районі перевищувала дві тисячі чоловік. Це були вчителі, медичні працівники, службовці окупаційних установ, колишні колгоспники. Однією з кращих вважалася "Просвіта" в селі Свиридівці , яку очолював М.Г. Головко. Тут діяв народний хор, драматичний та музичний гуртки. На честь 60-річчя від дня народження Архипа Тесленка члени "Просвіти" влаштували для односельців літературний вечір та поставили водевіль "Москаль-чарівник". Організатором "Просвіти" в селі Степуки був старший поліцай Василь Іванович Кива. Під час сталінської колективізації його родину було розкуркулено, і він десять років поневірявся в чужих краях».

«Максима Цьомку із села Свиридівки Лохвицького району розкуркулили в 1930 році, забравши всі господарські приміщення до колгоспу. Напередодні війни він працював виконавцем у сільській раді. Німців, як визволителів, М. Цьомка зустрів квітами. Побачивши таку відданість, німці призначили його спочатку лісником, а згодом — старостою села». ("Лохвицьке слово")

«Полтавщина в роки другої світової війни (1939-1945)»

"Червонi Могили"

Вид здалеку

Я на верхівці кургану, розмовляю по мобільнику.

У цьому році в серпні, коли я був у Свиридівцi, вдалося з'їздити на велосипеді до «Червонiх могил». Це ланцюг скіфських курганів. Бачив тільки один, про існування інших вже дізнався потім, але ті інші знаходяться на великій відстані. Весь курган розкопаний і пробуравлений. Незадовго до мого відвідування кургану туди приїжджали люди, спалили всю траву на ньому і шукали там золото за допомогою металошукача ...

Ось що писала про «Червонi могили» З.В. Янушевич:

«Великі кургани на «Ведмідцi», які місцеві люди називають «червоніми», а іноді «шведськіми» могилами, - це скіфські кургани-поховання. Скіфську кераміку з нижніх шарів валу я збирала і возила фахівцям-археологам, вони підтвердили її походження. На цій території в 6 - 5 століттях ДО н.е. жили скіфи-орачі ».

Могили ці називаються червоними (є багато "червоних могил" в Україні), тому що при похованні скіфи вживали червону фарбу - охру. Нею покривали частини тіла померлого, також кістки. Це мало магічне значення. При розкопках курганів до цих пір знаходять цю червону фарбу. У великих курганах поховані племінні вожді скіфів.

Скіфи - народ іранської групи. До приходу слов'ян скіфи заселяли майже всю територію України.

Вiдео - тут.

У Свиридівцi залишилося менше 500 людей

А це довідка за 1903 рік:

Следующая зa Лохвицей станция этого пути Юсковцы лежит в 15 верстах от предыдущей. Станция грузит товара для отправки более 1,1 милл. пудов (преимущественно хлеба). В районе станции расположено несколько людных селений. Так, верстах в 2,5 к западу от станции, на левом берегу р. Сулы лежит волостное село Лохвицкого у. Лука, имеющее около 3,5 тыс. жителей, церковь, больницу, еженедельный базар и две ярмарки. Верстах в 5 вверх по Суле от с. Луки, на правом ее берегу расположено волостное село Свиридовка , в котором свыше 2 тыс. жителей, церковь, несколько лавок и базар два раза в неделю. Еще выше по реке версты на 4, на левом берегу лежит с. Белогорелка о 2,5 тысячным населением. Наконец от села Свиридовки верстах в 8 находится еще людное село Ярошовка, имеющее свыше 3 тыс. жителей, церковь, несколько лавок и до 40 ветр. мельниц. С другой, восточной стороны железной дороги, в 12 вер. от ст. Юсковцев расположено волостное село Гадячского уезда Андреевка, имеющее до 1.800 жит., школу, лавки, базар, до 20 ветр. и одну вод. мельницу и винокуренный завод. В эпоху освобождения крестьян село это принадлежало Вас. А. Кочубею, владевшему здесь 6.000 дес земли.

МАЛОРОССИЯ. Полное географическое описание нашего отечества.Настольная и дорожная книга для Русских людейП.П. Семенов, академик В.И. Ламанский, Том 7, Издательство: В.И. Давриена 1903

З історії колективізації та Голодомору в Лохвицькому районі

"Наші, наприклад, їхали колошматить Свиридівку, а буксири звідти з тією ж метою їхали до нас. Такий обмін виключав будь-яке милосердя і підвищував результативність обшуків. Чужі активісти відбирали останнє, не зважаючи на жіноче голосіння і плач дітей".
Читати - тут.

Євдокія Гордійко

"Хочу розповісти про жінку, яка на це заслуговує. 20 квітня Євдокії Гордійко із села Свиридівка Лохвицького району виповнилося 100 років. Вона - мати чотирьох дітей. Майже 80 років пропрацювала в колгоспі..." - читати тут.