ГОСТЬОВА КНИГА

Гостьова книга - тут

Про свиридiвське городище.

Свиридiвка. Городище.
Стаття Гейко А. В. "Підготовчі етапи виготовлення посуду населенням дніпровського лісостепового лівобережжя у VII—III ст. до н. е". (скiфськи перiод) - тут

(Проблемы истории и археологии Украины. Тезисы докладов научной конференции 21-23 октября 1999 г. Харьков, 1999.)

Виходить, що люди жили у Свиридiвцi дві з половиною тисячі років тому ...

Свиридівськи простори.

Я бiля ставка.
Хмари над ставком.

Яри вздовж пересохлого струмка.

Бiльше фото Свиридiвки - тут.

Вiдео на Купальнi - тут.

Село Лука

Село Лука велике, в ньому проживає близько 4 тисяч людей. Дуже розкидане село. Але так само занедбане, як і інші. Лікарня в тяжкому стані, за браком финансування є на межі закриття. Але є сільський пляжик.

Колодязь і хрест по дорозі з Свиридiвки в Луку, навколо колишнього старого мосту.

Магазинчик в Луці

Місцеві хлопці похмеляються пивом.

Магазин і кафе в Луці.

Більше фото села Лука - тут.

Яшники

Магазин в Яшниках.
Завжди проїжджаємо Яшники по дорозі з Свиридiвки в Лохвицю. З дороги видно лише покинута автобусна зупинка і кілька хаток. Я знав сайт Наталії Бизовой, в якому описана історія цього колись великого і заможного села. От і вирішив туди з'їздити. Тепер це легко: з Свиридiвки можна викликати по телефону таксі. Приїхав я в Яшники. Відразу зайшов до магазину. Ті, що стояли там, тут же мені розповіли, що їм відомий «матеріал про село з Інтернету однієї жінки». Їхні діти роздрукували їм цей матеріал у великій кількості примірників, вони всі з ним ознайомилися. Так що увічнила Наталія Бизова це село, честь і хвала їй! Яшники дійсно спорожніле село, там залишилося близько сотні людей. Діти вчаться в школі в Лохвиці. З будівель є тільки будівля колишньої школи та сільський клуб, перебудований з церкви. І це все. Дійшов до Сулi, вірніше, до її протоки. Один житель Яшникiв мене туди провів. Але він так і не сказав мені, за кого збирається голосувати. Крутив-крутив, але конкретного імені не назвав.

Ще фото Яшникiв

Степуки

Степуки. Библиотека.
Степуки найближче до Свиридiвки село. Пусте і безлюдне, там залишилося приблизно 150 чоловік. Там була колись річка Лаврін. Мешканці розповідають, що коли прийшли німці, то вони запитували, де ця річка, тому що у них на картах вона була позначена. Красива дорога з Степук в Свиридiвку - через ліс, повз курганів.

Бiльше фото Степук - тут.

Реабілітовані жертви комуністичного терору:

ІЛЬЧЕНКО Микола Пилипович, 1908 р., с. Степуки Лохвицького р-ну Полтавської обл., українець, із селян, освіта початкова. Проживав у с. Степуки. Селянин-одноосібник. Заарештований 18 жовтня 1930 р. Засуджений Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 30 березня 1931 р. за ст. 19, 56-17, 54-10 КК УСРР до 7 років позбавлення волі. Реабілітований Полтавською обласною прокуратурою 11 грудня 1989 р.

ІЛЬЧЕНКО Федір Іванович, 1891 р., с. Степуки Лохвицького р-ну Полтавської обл., українець, із селян, освіта початкова. Проживав у с. Степуки. Селянин-одноосібник. Заарештований 18 жовтня 1930 р. Засуджений Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 30 березня 1931 р. за ст. ст. 19, 56-17, 54-10 КК УСРР до 5 років позбавлення волі. Реабілітований Полтавською обласною прокуратурою 11 грудня 1989 р.

ЯРОВИЙ Андрій Семенович, 1905 р., с. Степуки Лохвицького р-ну Полтавської обл., українець, із селян, освіта початкова. Проживав у с. Степуки. Колгоспник. Заарештований 22 грудня 1937 р. Засуджений Особливою трійкою при УНКВС Полтавської обл. 27 грудня 1937 р. за ст. 54-10 ч. 1 КК УРСР до розстрілу з конфіскацією майна. Вирок виконано 8 січня 1938 р. Реабілітований Полтавською обласною прокуратурою 13 вересня 1989 р.

ЯРОВИЙ Євдоким Ісакович, 1901 р., с. Cтепуки Лохвицького р-ну Полтавської обл., українець, із селян, освіта початкова. Проживав у с. Степуки. Колгоспник. Заарештований 5 травня 1938 р. Засуджений Особливою трійкою при УНКВС Полтавської обл. 7 травня 1938 р. за ст. ст. 54-10 ч. 1, 54-11 КК УРСР до розстрілу з конфіскацією майна. Вирок виконано 4 червня 1938 р. Реабілітований Полтавським обласним судом 13 серпня 1958 р.

ЯРОВИЙ Іван Семенович, 1893 р., с. Степуки Лохвицького р-ну Полтавської обл., українець, із селян, освіта початкова. Проживав у с. Степуки. Селянин-одноосібник. Заарештований 27 вересня 1930 р. Засуджений Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 30 березня 1931 р. за ст. ст. 19, 56-17, 54-10 КК УСРР до 5 років позбавлення волі. Реабілітований Полтавською обласною прокуратурою 11 грудня 1989 р.

ЯРОВИЙ Іван Федорович, 1905 р., с. Степуки Лохвицького р-ну Полтавської обл., українець, із селян, освіта початкова. Проживав у с. Степуки. Без певних занять. Заарештований 20 вересня 1932 р. Засуджений Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 6 грудня 1932 р. за ст. ст. 54-10, 78 КК УСРР до 5 років позбавлення волі. Реабілітований Полтавською обласною прокуратурою 17 липня 1989 р.

КОБЕЦЬ Дмитро Павлович, 1872 р., с. Ступки Миргородського р-ну Полтавської обл., укра-їнець, із селян, малописьменний. Проживав у с. Ступки. Селянин-одноосібник. Заарештований 10 лютого 1930 р. Засуджений Особливою нарадою при Колегії ДПУ УСРР 2 березня 1930 р. за ст. 54-10 ч. 1 КК УСРР до 3 років заслання у Північний край. Реабілітований Полтавською обласною прокуратурою 6 березня 1990 р.

БОЙКО Павло Іванович, 1898 р., с. Степуки Лохвицького р-ну Полтавської обл., українець, із селян, освіта початкова. Проживав у с. Степуки. Колгоспник. Заарештований 5 квітня 1938 р. Засуджений Особливою трійкою при УНКВС Полтавської обл. 11 квітня 1938 р. за ст. ст. 54-10 ч. 1, 54-11 КК УРСР до розстрілу з конфіскацією майна. Вирок виконано 31 травня 1938 р. Реабілітований Полтавським обласним судом 12 жовтня 1956 р.

КИВА Горпина Єлисеївна, 1896 р., с. Степуки Лохвицького р-ну Полтавської обл., українка, із селян, освіта початкова. Проживала у с. Степуки. Колгоспниця. Заарештована 11 грудня 1946 р. Засуджена Особливою нарадою МДБ СРСР 11 грудня 1946 р. (стаття КК не вказана) як член сім'ї зрадника Батьківщини до 5 років заслання у Казахстан. Реабілітована Полтавською обласною прокуратурою 20 червня 1989 р.

КИВА Михайло Павлович, 1894 р., с. Степуки Лохвицького р-ну Полтавської обл., українець, із селян, освіта початкова. Проживав у с. Степуки. Колгоспник. Заарештований 30 жовтня 1937 р. Засуджений Полтавським обласним судом 15 лютого 1939 р. за ст. 54-10 ч. 1 КК УРСР до 4 років позбавлення волі з поразкою в правах на 3 роки. Реабілітований Верховним Судом УРСР 23 липня 1958 р.

КИВА Пріська Іванівна, 1922 р., с. Степуки Лохвицького р-ну Полтавської обл., українка, із селян, освіта початкова. Проживала у с. Cтепуки. Колгоспниця. Заарештована 20 травня 1947 р. Засуджена Особливою нарадою при МДБ СРСР 20 травня 1947 р. (стаття КК не вказана) як член сім'ї зрадника Батьківщини до 5 років позбавлення волі. Термін покарання відбувала у м. Талди-Курган. Реабілітована Полтавською обласною прокуратурою 20 липня 1989 р.

Станцiя Юскiвцi

Бiльше фото - тут.

Вiдео - тут.

Свято знань, перше вересня 2009 року в Свиридiвцi

У минулому році в свиридівськоi школі було 6 першокласників, в цьому - тільки два.

Директор свиридівської школи, викладач біології, Михайлик Микола Iванович

Вiдео - тут.

Свиридівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів в особі директора школи Михайлика Миколи Івановича вітає вас на нашій сторінці. Сайт свиридiвської школи.

Старые фото свиридовских учителей и учеников

Александр Михайлович Усенко (1941 г.рожд.) помог установить личности некоторых людей на этих старых снимках.

Фотография учеников и учителей свиридовской школы 1947 г. Слева направо – учительница Наталiя Гнатiвна Шабадiнова. Далее сидит директор школы Дмитро Митрофанович, следующая – учительница Настя Iванiвна.

Фотография 1952 г. На земле слева направо сидят: Усенко Таня, далее Середзiна, далее - ??
1-й ряд, слева направо, учителя: 1) Тетяна Олексiïвна – учитель математики; 2) жена директора школы Семешко.; 3) Шамрiй, имя и отч. не помню; 4) Вiнниченко Петро Камникович – учитель истории, завуч; 5) Семешко Микола Iванович – директор школы; 6) Шиш Настя Лукiчна – учитель; 7) Шабадiнов Семен Семенович – учитель физкультуры и военрук; 8) Соколовська Оксана Василiвна – учитель русского языка (моя мама); 9) не помню кто;

2-й ряд – ученики – слева направо, помню только 6-ю, это Анюта Чепок.
3-й ряд – ученики слева направо, 2-й – Вася; 4-я Дуся Цапко; 7-й – Микола Пугач

На човні по Сулi 25 серпня 1973 р.

Колись давно наприкінці Криниччины був ставочек, що з'єднувався із Сулою. До дерева прив'язували на замок човна. Одним із власників човна був Степан Мажара, що жив на відшибі, у лісі, на схилі. До нього я заходив, брав ключа і користувався човном. Добре було! А зараз немає цього ставочка. Давно немає Степана Мажари, і навіть сліду від його хати не залишилося.

Елена Шиш и Валентина Орда розповідають про життя у Свиридiвцi

Елена Шиш i Валентина Орда
...Частину худоби забрали скотовозом. Усього забрали 80 корів. На очах у людей зарізали 11 породистих поросних свиноматок – ми їх за колгоспні (!) кошти у Миргороді купували. Корови тільні, до отелу зоставалися якісь там неділі... Корів вбивали вилками на ходу. Вони падали. Люди витягали з них живих бичків, і ті підіймалися, хиталися і паслися, манюні, на вулиці на очах у всіх. А тоді знаєте що зробили? На металобрухт пустили все, що змогли. У нас були красиві, золоті ангари. Все розбили і здали на металобрухт. Сараї зрівняли із землею. У 2006 році ми зробили капітальний ремонт великого сараю, вклали 32 тисячі, а продали за 30 тисяч. Нам про це головний бухгалтер Раїса Василівна на загальних зборах доповіла, ми її примусили. Зараз вона працює бухгалтером у МТС «Цукорсервіс».

- Влада у вас є у селі?

- Є, сільський голова Семен Борисович.

- А сільські депутати, які повинні вас захищати?-

А хто їх слухає? Заславець, якщо щось йому треба, збирав виконком – все вирішували і розходилися!- А хто такий Заславець?- Анатолій Петрович Заславець був головою колгоспу «Україна», який став потім господарством «Батьківщина», а тоді ще й «Батьківщина Плюс». Як була «Україна», то десь у 2001 році згоріла контора з документами. Столи і штори витягли, а фермерські архіви згоріли. Згоріла також й нова АТС, кажуть, замкнула проводка.Деякий час Заславець працював головою райдержадміністрації, зараз він керує Лохвицьким районним відділенням АБ «Полтава банк».

- А хто сільського голову обирав?

- А хто його обирав? Люди обирали. Він купив бабусів за гречку, за крупи. Ще не встигли підрахувати голоси, а він вже приніс могорича, бо знав, що пройде.

- Але ж усі проголосували?

- Та проголосували бабусі, ми що – не знаємо?- А його другий раз обрано?- Та вже учетверте! Він вже на пенсії, його не виженеш!

http://www.novahvilya.org.ua/nova_hvilya_piket.html

Перші свиридiвськи комуняки.

У 1921 р. у Свиридiвцi був створенний осередок РКП(б). Входили туди Семен Петрович Линьов*, Iлля Савич Шиш, Олексiй Ульянович Шиш, Савва Макарович Оникiєнко та Iван Сергiйович Шиш. У 1924 р. виникла комсомольська органiзацiя. Ïï очолив учитель Якiв Борисович Рiдний**. Отут слід згадати також сiльского «активiста», колишнього «червонного козака» Андрiяна Примоленного.

* Про Линьова докладніше отут

** На зорі радянської влади комсомол був чимсь начебто радикальної секти. Від комсомольця було потрібно зрадництво: зрадництво як свого народу, своїх предків, своїх батьків, і обов'язково віри їх - умовою вступу в червоні комірки був насамперед жорсткий атеїзм, підтверджуваний справою. Точніше, безбожництво, у буквальному значенню слова, що розумілося як "боротьба з релігійними забобонами».

Атеїзм був повстанням не стільки проти неба, скільки проти цілком земних речей - насамперед проти встановлених порядків, цього з'єднання ієрархії й солідарності. Цей світ більшовикам потрібно було знищити, причому не ззовні, а зсередини - зруйнувавши самі основи. Тому першою жертвою комсомолу булла религiя - а точніше, благочестя, тобто , попросту, народна моральність, заснована на шануванні "образа Божого в людині".

Саме на комсомольців була покладена основна антирелігійна, безвірницька робота, особливо на селі: комсомольці ламали церкви, труїли священнослужителів, творили різноманітні блюзнірства й скверноти. Розрахунки на дурну молодь був вірний: похабничати - справа молода, люди постарше все-таки мали поняття про деяких речах... Тому у веселі двадцяті багаття з ікон улаштовував саме комсомол.

Комсомольці зіграли помітну роль у колективізації й розкуркулюванні - одному із самих мерзенних злочинів радянської влади. Їм і тут була відведена роль виконавців особливо брудної роботи, і, насамперед , иудишей, п'ятої колони, нацькувателiв і доносителів. Вони видавали "куркулів, що ховають зерно", наводили комуністів на успішних селян, повідомляли куди треба про невдоволення.

Свиридiвчанi - жертви комунiстичного терору

ЦЬОМКА Андрій Євграфович, 1897 р., с. Свиридівка Лохвицького р-ну Полтавської обл., українець, із селян, освіта початкова. Проживав у с. Свиридівка. Без певного місця роботи. Заарештований 24 вересня 1943 р. Засуджений Військовим трибуналом військ НКВС Полтавської обл. 3 лютого 1944 р. за ст. ст. 54-1, 54-10 ч. 2 КК УРСР до розстрілу з конфіскацією особистого майна; Верховний Суд СРСР 1 квітня 1944 р. змінив вирок на 10 років позбавлення волі з конфіскацією особистого майна. Реабілітований Полтавською обласною прокуратурою 7 серпня 1992 р.

ПРИМОЛЕННИЙ Андріян Матвійович, 1897 р., с. Свиридівка Лохвицького р-ну Полтавської обл., українець, із селян, освіта початкова. Проживав у с. Свиридівка. Колгоспник. Заарештований 22 липня 1938 р. Засуджений Військовим трибуналом Харківського ВО 19 лютого 1939 р. за ст. ст. 54-2, 17-54-9, 54-11 КК УРСР до 10 років позбавлення волі з поразкою в правах на 5 років. Реабілітований Верховним Судом СРСР 8 травня 1958 р.

ПРИМОЛЕННИЙ Кирило Іванович, 1890 р., с. Свиридівка Лохвицького р-ну Полтавської обл., українець, із селян, освіта початкова. Проживав у с. Свиридівка. Обліковець. Заарештований 30 жовтня 1937 р. Засуджений Особливою трійкою при УНКВС Полтавської обл. 23 листопада 1937 р. за ст. 54-10 ч. 1 КК УРСР до 8 років позбавлення волі. Реабілітований Полтавським обласним судом 31 березня 1962 р.

ПРИМОЛЕННИЙ Феодосій Іванович, 1886 р., с. Свиридівка Лохвицького р-ну Полтавської обл., українець, із селян, малописьменний. Проживав у с. Свиридівка. Селянин-одноосібник. Заарештований 11 вересня 1930 р. Засуджений Особливою нарадою при Колегії ДПУ УСРР 2 січня 1931 р. за ст. ст. 54-10, 78 ч. 2 КК УСРР до 3 років позбавлення волі. Реабілітований Полтавською обласною прокуратурою 26 квітня 1995 р.

БАЗИЛЕВСЬКИЙ Іван Потапович, 1877 р., с. Свиридівка Лохвицького р-ну Полтавської обл., українець, із службовців, освіта середня духовна. Проживав у с. Човно-Федорівка Зіньківського р-ну Полтавської обл. Священник. Заарештований 22 серпня 1937 р. Засуджений Особливою трійкою при УНКВС Харківської обл. 16 жовтня 1937 р. за ст. 54-10 ч. 1 КК УРСР до 10 років позбавлення волі. Реабілітований Полтавською обласною прокуратурою 11 листопада 1990 р.

АРЖАНЦЕВ Василь Якович, 1912 р., с. Свиридівка Лохвицького р-ну Полтавської обл., українець, із селян, освіта початкова. Проживав у с. Свиридівка. Колгоспник. Заарештований 19 березня 1947 р. Засуджений Військовим трибуналом військ МВС 27 травня 1947 р. за ст. 54-1 “а” КК УРСР до 3 років позбавлення волі. Реабілітований Полтавською обласною прокуратурою 22 лютого 1994

ШИШ Василь Платонович, 1885 р., с. Свиридівка Лохвицького р-ну Полтавської обл., українець, із селян, освіта початкова. Проживав у с. Свиридівка. Селянин-одноосібник. Заарештований 18 жовтня 1930 р. Засуджений Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 29 грудня 1930 р. за ст. 54-10 ч. 1 КК УСРР до 5 років заслання у Північний край. Реабілітований Полтавською обласною прокуратурою 28 листопада 1989 р.

ШИШ Іван Євстахійович, 1877 р., с. Свиридівка Лохвицького р-ну Полтавської обл., українець, із селян, освіта початкова. Проживав у с. Свиридівка. Колгоспник. Заарештований 7 вересня 1937 р. Засуджений Особливою трійкою при УНКВС Харківської обл. 29 вересня 1937 р. за ст. 54-10 ч. 1 КК УРСР до 10 років позбавлення волі. Реабілітований Полтавською обласною прокуратурою 12 лютого 1990 р.

ШИШ Іван Остапович, 1874 р., с. Свиридівка Лохвицького р-ну Полтавської обл., українець, із селян, освіта початкова. Проживав у с. Свиридівка. Селянин-одноосібник. Заарештований 18 жовтня 1930 р. Засуджений Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 29 грудня 1930 р. за ст. 54-10 ч. 1 КК УСРР до 5 років заслання у Північний край. Реабілітований Полтавською обласною прокуратурою 22 листопада 1989 р.

ШИШ Йосип Іванович, 1883 р., с. Свиридівка Лохвицького р-ну Полтавської обл., українець, із селян, освіта початкова. Проживав у с. Свиридівка. Колгоспник. Заарештований 5 березня 1938 р. Засуджений Особливою трійкою при УНКВС Полтавської обл. 31 березня 1938 р. за ст. 54-10 ч. 1 КК УРСР до розстрілу з конфіскацією особистого майна. Вирок виконано 28 травня 1938 р. у м. Полтава. Реабілітований Полтавським обласним судом 19 липня 1958 р.

ШИШ Марія Костянтинівна, 1910 р., с. Свиридівка Лохвицького р-ну Полтавської обл., українка, із селян, освіта початкова. Проживала у с. Свиридівка. Колгоспниця. Не заарештовувалась. Засуджена Особливою нарадою при НКВС СРСР 20 жовтня 1945 р. (стаття КК не вказана) як член сім’ї зрадника Батьківщини до 5 років заслання у Казахстан з конфіскацією особистого майна. Реабілітована Полтавською обласною прокуратурою 21 квітня 1997 р.

ШИШ Микола Романович, 1909 р., с. Свиридівка Лохвицького р-ну Полтавської обл., українець, із селян, освіта початкова. Проживав у с. Свиридівка. Селянин-одноосібник. Заарештований 18 жовтня 1930 р. Засуджений Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 29 грудня 1930 р. за ст. 54-10 ч. 1 КК УСРР до 5 років заслання у Північний край. Реабілітований Полтавською обласною прокуратурою 22 листопада 1989 р.

ШИШ Никифор Васильович, 1884 р., с. Свиридівка Лохвицького р-ну Полтавської обл., українець, із селян, освіта початкова. Проживав у с. Свиридівка. Селянин-одноосібник. Заарештований 18 жовтня 1930 р. Засуджений Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 29 грудня 1930 р. за ст. 54-10 ч. 1 КК УСРР до 5 років заслання у Північний край. Реабілітований Полтавською обласною прокуратурою 22 листопада 1989 р.

ШИШ Олександр Платонович, 1880 р., с. Свиридівка Лохвицького р-ну Полтавської обл., українець, із селян, освіта початкова. Проживав у с. Свиридівка. Селянин-одноосібник. Заарештований 18 жовтня 1930 р. Засуджений Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 29 грудня 1930 р. за ст. 54-10 ч. 1 КК УСРР до 5 років заслання у Північний край. Реабілітований Полтавською обласною прокуратурою 22 листопада 1989 р.

ХОМЕНКО Іван Гаврилович, 1874 р., с. Свиридівка Лохвицького р-ну Полтавської обл., українець, із селян, малописьменний. Проживав у с. Свиридівка. Хлібороб-одноосібник. Заарештований 16 жовтня 1930 р. Засуджений Особливою нарадою при Колегії ДПУ УСРР 15 лютого 1931 р. за ст. 54-10 КК УСРР до 3 років заслання у Північний край. Реабілітований Полтавською обласною прокуратурою 5 квітня 1990 р.

Головко Степан Пантелеймонович, род. в 1894 г., УССР, Полтавская обл., с. Свиридовка; украинец; образование незаконченное среднее; б/п; клуб им.Нариманова: руководитель драмкружка. Проживал: Московская обл., г. Шатура, ул. Войкова, д. 17, кв. 23. Арестован 1 декабря 1937 г. Приговорен: тройкой при УНКВД по Московской обл. 20 декабря 1937 г., обв.: контрреволюционной террористической агитации. Расстрелян 22 декабря 1937 г. Место захоронения - место захоронения - Московская обл., Бутово. Реабилитирован 12 июля 1989 г. (Источник: Москва, расстрельные списки - Бутовский полигон.)

Веклич Никонстрат Евгеньевич, родился в 1881 г., Полтавская губ., Лохвицкий уезд, Свиридовка село.; украинцы; образование начальное; агент, Ачисай рудник.. Проживал: Южно-Казахстанская обл. (Чимкентская), Туркестанский р-н, Ачисай пос.. Арестован 4 июня 1938 г. Туркестанский РО НКВД по ЮКО. Приговорен: Тройка УНКВД по ЮКО 30 сентября 1938 г., обв.: 58-6, 58-11 УК РСФСР. Приговор: ВМН Реабилитирован 26 февраля 1959 г. Военный трибунал ТурКВО. за отсутствием состава преступления
Источник: Сведения ДКНБ РК по Южно-Казахстанской обл.

З історії. Німці були незадоволені грабежами, улаштованими свиридiвцями

Німці ввійшли в Київ 1 березня 1918 р.
22 сiчня 1918 р. радянська влада дiйшла до Свиридiвки. В березнi в повiтi вже з’явилися роз’ïзди кайзерiвських нiмецьких вiйськ. Нiмци примусили свиридiвцiв оплачувати контрибуції власникам, майно яких было пограброване або знищене. Так, свиридiвцям присудили виплатити 21 тис. крб. пану Волошину. Вiн ранiше був мировим суддею, мав у селi десять будинок. По дорозi на Голiнку стояв побудований ним великий паровий млин. То цю споруду, а також клуню з хлiбом хтось пiдпалив, i вони згорiли. (В.I.Посухов).

Лучанский мост через Сулу, 6 сентября 2008 г.

Мы приехали из Свиридовки к Лучанскому мосту через Сулу. Здесь, прямо у опор моста, купаются, загорают.

При въезде в село Луку, сразу после моста, стоит недостроенный "замок". Лет 15 стоит, и там так никто и не живет. (Лука — село в Україні, Лохвицькому районі Полтавської області. Населення становить 1480 осіб.)

Река Сула, вид с моста.

Я на фоне прекрасного вида на Сулу.

Сула, вид с моста в сторону Свиридовки.

Яшники

Історія села Яшники, сусіднього зі Свиридiвкою -
http://yashnyky.blogspot.com/2008/01/2-1923-2000.html

Яшники — село в Україні, Лохвицькому районі Полтавської області. Населення становить 243 осіб. Орган місцевого самоврядування— Свиридівська сільська рада.

В Свиридовке есть развлечения.

Это одновременно магазин, кафе и бар "Околиця" (под шатрами), открытый круглосуточно. Всю ночь слышны музыка, шум и громкий смех. Рядом стоят машины и скутеры.

Внутри магазинчика "Околиця" (29.08.2009).

Есть в Свиридовке и более серьезное и дорогое ночное заведение - клуб "Оазис".

Люда живет в Свиридовке

Люла Беланова / Мажара живет и работает в Свиридовке. У нее двое детей, два мальчика.

2 сентября 2008 г.

Здесь любят красоту.

Как правило, почти все дворы в Свиридовке грязные, неухоженные, заборы повалившиеся. Часто во дворе не знаешь, куда ногу поставить, настолько всё загажено курами и утками. А вот пример того, что есть и красивые дворы. В один из них я попал случайно, по дороге на кладбище. Заодно сфотографировал и хозяйку. Обратите внимание, как элегантно она одета - не в тряпье, в котром выходят "пораться".

28 августа 2008 г.

Свиридовка - Чаглы. 31 августа 2008 года.

Въезд в Свиридовку.

На подъезде к Свиридовке есть такое местечко, которое называется Чаглы. Там, около дороги, ведущей от Лучанского моста, стоят очень старые ивы. Им лет 150, наверное, или больше. Теперь шоссе отличное, а раньше это была немощеная дорога, превращавшаяся в дождливую погоду в сплошную непроходимую грязь. Часто приходилось добираться до Свиридовки пешком из Луки или со станции Юсковцы, и у дороги, около ивы, делали остановку. Об этих деревьях мне рассказывали наши бабушки, все они, и даже еще их бабушки, проезжали мимо этих мест.

Новое отличное шоссе к Лучанскому мосту. И старая ива.

Хорошее место, мне хочется здесь быть.

Это же место.

Сломанное дерево.

Пораженная молнией и сломанная, но еще живая ива.

Дорогие старые ивы!

Зінаїда Литвиненко та її етнографічний музей у Свиридiвцi.

Зінаїда Петрівна Литвиненко за власною ініціативою прийнялася збирати по старих хатах і сараях речі й предмети минулого часу. Розміщає все це в кімнаті, що пустує у свиридовскому клубi. Це дуже важлива справа, тому що скоро все це пропаде й ніхто не буде знати, як жили, як вдягалися наші предки.

Це стілець із будинку Терешкевича. Його знайшли в сараї Марусі Вовчихи. Називають "троном".

Надiя Олексеевна Самсоненко та Зінаїда Петрiвна Литвиненко, 31 серпня 2008 р.

Перше вересня 2008 року.

Свято знань у Свиридiвцi першого вересня 2008 року. Виступає Сашко Бiланiв, пішов у третій клас. Стоїть праворуч директор школи, ліворуч - голова села.

Урочиста церемонія. Цього року є тільки шість першокласників

Свиридовка, которую мы потеряли.

Закат солнца над Свиридовкой. Около дома Павла Середы. Август 2008 г.

Хорошее и красивое, если его много, не так-то легко разрушить. Его остатки и островки еще долго живут, доживают своё, радуют взор и мысль, но и показывают собой, что всё это уже – уходящее. Очень многое, созданное прежними поколениями, существовало по инерции, держалось в силу трудности разрушения. И Свиридовка, которую я знал с раннего детства, - впервые приехал туда 6-летним мальчиком в 1952 году – постепенно приходит в упадок. Свиридовка опустела, обезлюдела, в ней осталось около пятисот человек. В этом году в школу пошло лишь шесть первоклассников… А что будет дальше?

Колодец на Криниччине.
1966 г. Рита Янушевич
Мне всегда казалось, что рельеф, местность постоянны, они будут всегда одинаковыми и узнаваемыми. Но нет! За несколько последних десятилетий холмы и яры заросли густым мусорным лесом и кустарником, стали почти непроходимыми. Заросли и полностью исчезли знакомые с детства дорожки и тропинки, нахоженные многими поколениями людей. Пробираешься к реке с чувством, что оказался в совсем незнакомых местах. Луга заросли. Покрылась кустарниками Криниччина. Сула заросла, остался только узенький вход в воду на купальне. Место перед купальней заросло. Мосты и мостики исчезли. Разве положат кое-где две жердочки – вот наивысшее достижение технической мысли местных жителей!

Люди изменились. Еще в 60-х и 70-х годах были живы «деды», знавшие прежние, дореволюционные времена, любившие поговорить о политике, о пережитом. Они прямо искали собеседников, и при любом случае вступали в разговор. Рассказчики чудесные были. Впрочем, и женщин было слушать очень увлекательно. Когда к нашим бабушкам приходила какая-нибудь их знакомая, и они усаживались во дворе и начинали свой разговор, то я прятался где-то рядом, чтобы слышать его, настолько он был красочен и интересен. У людей было чувство юмора, знали меткое слово, было очень много острых на язык. А еще в Свиридовке при клубе был народный хор, и наши бабушки там пели. Были же голоса!

Уют нашей хатки. Всё в прошлом.
Нашу дорогую хатку, которую мы купили в 1973 году, чтобы приезжать туда из города, в этом году разгромили и разграбили. Разбили печь, вырвали оттуда весь метал. Вынесли всё. Вот и появилось еще одно пустое и грустное место.

Остались еще кое-какие красивые места, вечерний закат над селом, всё та же чистая, синяя вода в Суле и прекрасное ночное звездное небо. Вот это звездное небо - будет всегда, до скончания времён. Его красоту человеку не дано разрушить.

Украинская ночь.

Детинец, которого больше нет.

Свиридовка. Осень. Вид с Детинца. Начало 70-х годов.

Детинец – это часть фортификационных древних сооружений на крутом берег Сулы, рядом со свиридовским Городищем. Можно сказать, самая высокая точка Свиридовки. Оттуда открывался чудный вид на всю долину Сулы, виднелась сама река с ее многочисленным протоками, леса, сосновые боры, синие дали. Стоя на нем, хотелось полететь птицей над всем этим простором. Но со временем стал подрастать лес, и он всё больше закрывал тот прекрасный вид. Кроме того, свиридовский Детинец привлекал внимание археологов, а также всевозможных искателей кладов и драгоценностей. В августе 1993 г. археологи провели осторожные раскопки сбоку (ничего не обнаружили), а потом стали беспорядочно копать уже «черные археологи». В результате возвышения этого теперь почти нет, это холмик, заросший лесом и кустами и весь испещренный раскопанными дырами.

Раскопки Детинца 23 августа 1993 г., стоит Рита Янушевич.

Вспоминала Зоя Янушевич: «День Ивана Купала… Этот праздник в Свиридовке был ярким. Молодые девушки наряжались в украинские костюмы, венки и отправлялись гулять - на Глубокий Яр, к дому Терешкевича, на Детинец. Там красиво пели, и песни эти были далеко слышны».

Писала в 1956 г. Ганна Нечипаевська: «Наташо, як не дiйдемо на рiчку, то хоч на Дитинцi будемо наблюдать Свиридiвську красоту»…

Долгое время неподалеку от Детинца, у обрывистого склона, была скамейка. На ней можно было посидеть и полюбоваться красотой вида. Тогда у людей еще было чувство прекрасного, еще строили там и сям такие скамейки. А сейчас - нет. Снимок начала 1970-х годов.

Сосновый бор, которого больше нет.

Когда-то по дороге на Сулу, на купальню, был чудесный сосновый бор. Его давно нет, его вырубили и продали в начале 1990-х годов. Там сейчас заросли кустарников.

Из всего этого можно сделать вывод, что сами местные жители ни на что не способны, они не в состоянии организовать свою жизнь, создавать и сберегать что-то красивое. Это красивое их глаза даже не видят.

Со времени установления большевицкой власти и разгрома имения Терешкевича происходило лишь постоянное и неуклонное ухудшение, упадок и запустение.

Свиридовка. Тучи над Городищем

30 августа 2008 г.

Свиридовка, август 2008 г.

Свиридовка. Сула. Купальня. 27 августа 2008 г.
Свиридовка, шлях, автобусная остановка. Автобус в Лохвицу ходит раз в неделю (по пятницам). 26 августа 2008 г.

Довгий Луг, гуси.

Свиридiвка. Сула.

Купальня восени

Осінь, беріг Сулi, купальня, корови. 1980 р.

Прання на Сулi. Осінь. Безлюдно.

Украинский художник Сергей Пивторак

Сергей Пивторак. "Утро на Суле".

Фотогаларея картин художника находится здесь:
http://artnow.ru/ru/gallery/3/3115.html

Свиридiвка. Шлях.

28 вересня 2001 р. Це мама иде.

Шлях заасфальтували тільки наприкінці 70- х років, до цього була або пилюка страшна, або бруд непролазний. Ліхтарі ввечері не горять. Тьма непроглядна. Особливо похмуро тут пізньою осінню. Ні вогника, хоч очей виколи...

Усі фотографії будинку Терешкевича, які в мене є. Зроблені в 70-е роки.

Було у Свиридiвцi таке гарне місце. Можна було туди прогулятися, там походити, посидіти. Відрада для очей. Людина обов'язково повинна бачити щось красиве.

Дивитися також отут

i отут.

Рита Янушевич о Свиридовке во время перестройки, 1989-й год.

Заметки Риты Янушевич о Свиридовке - тут.

Свиридiвка. Урочище Криниччина. Знімок 1970-х років.

Вигін. Удалині видна садиба Терешкевича.

Природа Свиридiвки

Свиридiвка. Сула. Весна. Жовтець.

В мене з’явилося бажання трохи розповiвсти про природу, мiсця, де разташоване це село. Пам’ятаю цю природу з дитинства. Була вона буюною, особливо навеснi. Село розмiщене на високiй горi. Навкруги села, особливо зi сходу, суцiльнi яри, якi заросли лiсом i травою. Внизу, попiд горою, простяглася широка долина, по якiй в’ється рiчка Сула з багатьмя рукавами й заводями, що йдуть в синю далечiнь. Рано навеснi береги рiчки бувають вкритими гiгантським жовтцем.
Пролiски.
У ярах, коли ще дерева майже голi, особливо на пiвнiчних схилах, з’являються суцiльнi голубi килими пролiскiв. Вiд них неповторне враження свiжостi, новизни i вони мовби вiддзеркалюють голубiнь неба. Розмножується жовтець цибулинами, якi ростуть глибоко в землi й до них важко докопатися. Пiзнiше, там же, зацвiтають фiалки, яких декiлька видiв.

Поряд з’являється медунка. Характерною особлiвостю рослини є змiна кольору одних i тих же квiток по ходу цвiтiння вiд свiтло-червоного до синього 1 бузкового. Над ними завжди лiтають бджоли (це медонос), всi рослини мають лiкарськi властивостi. Лiтом в цих ярах, тепер уже зрiдка, зустрiчаються дзвiночки персиколистковi. Цей вид дзвiночка вiдрiзняється великими квiтками синього кольору. Вiн дуже декоративний, завжди приваблює тих, хто збирає букет i, можливо, тому майже повнiстю зник.
Дзвiночки персиколистковi.

Але повернемося ще до рiчки. Береги ïï густо заросли лепехою, яка розмножується кореневищами. Вода там, де росте лепеха, завжди чиста, прозора, навiть придатна до пиття й тим бiльше для купання. Пригадайте, яка чиста и ароматна вода Сули, коли плаваєте на глибоких ïï мiсцях. Властивостi лепехи очищати воду вiдомi людям за далекоï давнини. Можливо, кочiвники, якi неодноразово проходили по нашiй землi, занесли ïï зi сходу, адже коням потрiбна була також чиста вода. А батькiвщиною лепехи є, можливо, схiднi краïни. Настоï й вiдвари з корневищ лепехи давно використовують в народнiй медицинi для лiкування багатьох хвороб. Зеленим листям лепехи в святковi днi завжди застеляли пiдлогу. В роки мого дитинства перед Трiйцею спецiально ходили в урочище Корiнське по лепеху. Молжливо, що й назва його пiшла вiд великоï кiлькостi кореневищ цiєï рослини.
М'ята.
По берегах Сули також можна зустрiти багато м’яти. М’ята має багаторiчнi тонкi кореневища, а в ïï листi мiститься ефiрне масло ментол, яке широко використовується в медицинi й в промисловостi. Але для цього є спецiальнi сорти другого виду м’яти перцевоï. Поряд з м’ятою й лепехою ростуть голубi незабудки, а на водi пливає широке листя латаття бiлого. Подекуди можна ще бачити й казково прекраснi ïï квiти. Латаття бiле було занесено в червону книгу, тобто потрiбно зберiгати – виривати його заборонялося. Розмножується латаття кореневищем, яке стелиться по дну водоймища, квiтки ростуть на довгих квiтонiжках, а листя на таких же довгих i тонких черешках. Розкриваються квiтки рано вранцi. Вночi й у спекотнi днi вони бувають закритi. Насiння утворюється з багатогнiздовiй зав’язi, яка разкривається пiд водою. Назва рослини взят яз давньогрецькоï мiфологiï. Квiтка ïï ототожнюється з водянаю нiмфою. Запом’ятайте, що зiрванi квiти у водi не стоять, тому что втратили зв’язок з кореневищем. На жаль, молодь часто збирає латаття в букети, i зiв’яненi тут же викидає. Таке бездумнее ставлення до рослини призвело до майже повного зникнення цього виду.
Латаття бiле. Слайд Зоï.

Там же, Але ближче до берега, на меншiй глибинi, росте iнший вид цiєï родини нiмфових – латаття жовте. Листя його так ж, як i в латаття бiлого. Медичнi властивостi мають обидва види цих рослин.
Ятришник.
У червнi на вологих луках бiля Сули з’являються стрiлки, якi заквiтчанi колоссям рожевих або бузкових квiток. Це починає цвiсти ятришник плямистий. Рослина багаторiчна. Ïï особливiсть – на кориннi утворюються бульби. Звичайно ïх двi: одна – бiльша, iнша – менша. На Сходi з давнiх-давен бульби ятришника, а ïх там декiлька видiв, використовують для приготування тонiзуючих напоïв. У минолому столiттi цi напоï з назвою «Салеп» продавалися навiть на вулицях Лондона в спецiальних магазинах. Вони Були вельми популярнi серед незаможного населення. В бульбах – наявнiсть крахмалоподiбних речивин, вiтамiнiв, мiкроелементiв. Для приготування салепа ïх привозили з краïн Близького Сходу. Пiзнiше кава витиснула салеп.

Дикi гладiолуси.

У двадцятi роки на прирiчкових луках, я пам’ятаю, росли дикi гладiолуси. Зараз вони повнiстю зникли. Три роки тому менi пощастило знайти декiлька рослин на луках в глухому вiддаленому мiсцi, по дорозi до урочища «Павлишине».
Рослиннiсть iншого типу зустрiчаємо на пiвденно-захiдному напрямку вiд села. Якщо пiти в бiк лiсу Лаптура й правiше вiд ньогодо так званих Червоних Могил, то можна побачити ланцюги великих курганiв (скiфських часiв), перед очима постає завсiм iнше зображення. Земля поорана й засiяна аж до горизонту – скiльки сягає зiр. Тут сухо, спiвають цвiркуни, пахне степом. А на вершинах курганiв, яких нiколи не орали, вiтер колихає жмутики ковили. Це лишки колишньоï степовоï рослинностi. Ковила – типовий ïï представник. Неподалiк вiд курганiв простягнулися штучнi лiсопосадки – лiсовi смуги, в яких ростуть дуби, ясени, акацiя та iншi дерева, а мiж ними найшов собi пристановище звiробiй. Рослина ця багаторiчна,
Звiробiй.
легко розмножується довгими кореневими погонами, якi утворюються бiля основи стеблини. Квiти – яскраво-жовтого кольору, а коли закiнчується цвiтiння – стають бурими. Листя корите численними залозами, просвiчується на свiтлi, вiд чого вони здаються дiрявими. Звiробiй здавна використовують в народнiй медицинi як лiкувальну рослину з рiзноманiтною дiєю. Вона зумовлена наявiстю в квiтках ефiрного масла, вiтамiнiваскорбiновоï кислоти, каротиноïдiв i рiзноманiтних бактерицидних речовин. Тут рослини, вiдчувається, особливо насиченi ними. Збирати ïх потрiбно у пору цвiтiння, обережно зрiзати тiльки верхнюю частину рослини – 15-20 см.

У цих мiсцях зустрiчаються й iншi дуже цiннi лiкарськi рослини – цмин пищаний або безсмертник. Рокiв десять тому ми бродили неподалiк степуцького лiсу – збирали гриби. І дiйсно найшли пiдосичники мiж осиками. А за делька крокiв, трiшки вище, ми побачили поляну, на якiй рясно рiс цмин. Вiн був в повному квiтуваннi, над поляною лiтали бджоли, повiтря насичене гiркуватими пахощами.
Цмин пiщаний.
Цмин пiщаний – рослина багаторiчна, з родини айстрових. Уся рослина повстяно-вовниста, бiлувата, жовтi й жовтогарачi квiтки зiбранi в кошики, легко висихають, зберегають колiр, за що ïх i звуть безсмертником. Взимку надземна частина вiдмирає. Вiдновлюється рослина навеснi вiд кореневих паросткiв. Рослина мiстить рiзнi бiологiчно активнi речовини, якi використовують для лiкування захворювання печiнки й нирок. Лiкувальною сировиною є квiтучи кошики – верхни частини стеблини iз суцвiттям. Коли збирають лiкарську сировину без ножа, то виривається вся рослина, з коренем. Ось тому цмин уже зникає. А ту розкiшну галявину поблизу степуцького лiсу, яка так захопила нас красою, через рiк переорали, хоча нiчого й не посiяли, Але цмин на нiй бiльше не рiс.

Технiчне двадцяте столiття зачипає згубними своïми крилами Природу i такий тихий, вiддалений вiд проникливостi, куточок…
На луках, поблизу Сули, якi вже «нiчийнi», так зване урочище «Криниччина», вже бiльше тридцяти рокiв пасуть сiльську череду. Вiд цього берег рiчки зруйновний, а луки перетворилися в болото. Раки, якi Були в рiчцi 15-20 рокiв тому, зараз повнiстю зникли. Немає й багатьох видiв грибiв у навколишнiх лiсах.

Написала Зоя Янушевич (опубликовано в газетi "Зоря", 1993 р.)

По-русски - тут

Мости

У перший раз я потрапив у Свиридiвку в шестирічнім віці, в 1952 році. Ми приїхали туди з бабусею до своєї родички, її сестер Галині Василівні Нечипаєвськоï і Оксані Василівні Соколовськоï. Зустрічав нас на станції Юскiвцi Микита Павлович Нечипаєвський, "дідусь Микита". Зустрічав з підводою. Ми доїхали до Сулi, а там мосту ще ніякого не було, був паром. От так ми й переправилися паромом на інший берег.

Уже в наступні свої приїзди на Сулi був дерев'яний міст. Біля моста був колодязь і черпак. Можна було напитися води.

В 1980- х роках побудували новий, трошки в іншому місці.


Коли йшли на купальню, то переходили через протоцi - там був дерев'яний міст. Зараз його немає. А шкода, було таке красиве місце.
Яке чудесне містечко було! Я часто зупинявся на цьому містку, подовгу стояв, про щось думав, насолоджувався застиглою тишею...

Через протоцi є перехід біля Довгого Лугу - примітивна переправа. Це моя мама. 1982 р.

Свиридiвська пошта, 37213.

Мама стоит. Снимок 2001 г.

Топографічна карта Лохвицького р-на й Свиридiвки 1942 року

для збільшення кликнути на карту

Свиридівка, Полтавська область, Лохвицький район

Історична дата утворення - в 1722 році
Територія (тис.кв.м) - 5490000
Населення сільське (тис.осіб) - 0.668
Щільність населення (осіб/кв.км)- 0.120
Свиридівська сільська рада - 8-05356, 9-73-31
37213, с.Свиридівка

Вид Свиридовки из космоса - тут.

Колишня свиридiвська церква Михайла Архангела

Церква в Свиридiвцi була стара, а в Луцi та iнших селах вже спорудили новi. Вирiшили спорудити i в Свиридiвцi. Насамперед, щоб мати свою цеглу, побудовали цегельню. Мали думку поставити церкву на вигонi. Пан Волошин вже й грошей пообiцяв чимало дати, якщо буде збудована саме на вигонi. Та побутує думка, нiби в Полтави запропонували реставрувати стару, як таку, що має iсторичну цiннiсть.

При церквi була бiблiотека, 30 десятин церковноï землi в рiзных мiсцях. 40 рокiв був священником у сели Базилевський. За кiлька рокiв перед першою свiтовою вiйною церква була повнiстю перебудована i мала вже вигляд не корабля, а хреста. Особливу красу та довершеннiсть мав iконостас.

Брат М.С.Шиша Савка, який навчався у Киïвськiй малярськiй школi i проходив практику в Лаврi, намалював великий (4 х 3м) образ «Воскресiння Христове» у правому крилi, а в лiвому – «Рiздво Христове». Учив малювати i дiтей М.П.Терешкевича. Репресований в 30-i роки за любов до Украïни, Савка Шиш десь так i загинув. (М.Петренко, «Зоря» №95)

Я первый раз побывал в Свиридовке в 1952 году, мне было 6 лет. В церкви было кино. Наверху, над экраном, висел большой транспарант с Лениным – Сталиным – Энгельсом и Марксом. Помню еще, что там показывали немое кино, без звука.

Пише Зоя Янушевич, 6 червня 1995: "Трійця – дуже красиве свято колись було. Пам'ятаю, як його обставляли у Свиридовке в самі важкі роки: ходили за лепехою на Корінське, устеляв нею підлогу й долівку. Усюди ставили гілочки берізки, липи, клена й, звичайно ж, букети польових квітів. І завжди в дому щось пекли, пахло пирогами, навіть у самий голодний час. І мама теж завжди намагалася щось приготувати, спекти. Було дуже врочисто".

БАЗИЛЕВСЬКИЙ Іван Потапович, 1877 р., с. Свиридівка Лохвицького р-ну Полтавської обл., українець, із службовців, освіта середня духовна. Проживав у с. Човно-Федорівка Зіньківського р-ну Полтавської обл. Священник. Заарештований 22 серпня 1937 р. Засуджений Особливою трійкою при УНКВС Харківської обл. 16 жовтня 1937 р. за ст. 54-10 ч. 1 КК УРСР до 10 років позбавлення волі. Реабілітований Полтавською обласною прокуратурою 11 листопада 1990 р.

Свиридiвка, комора, магазин, що був

Знiмок 1991-го року. Сидить Рита Янушевич.

Зруйновано наприкінці 90-х. Це знімок 70-х років. Перед магазином стоять Рита й Зоя Янушевич

Свиридовка

Свиридовская хатка (бывшая Коваленко-Вовчихи), 70-е годы.

Вид на Криниччину. 1998 г. 2008-й год: ЭТОГО ДВУХСОТЛЕТНЕГО ДЕРЕВА УЖЕ НЕТ! МНЕ БАБУШКИ РАССКАЗЫВАЛИ, ЧТО ОНО БЫЛО ВСЕГДА, В КОНЦЕ 19 И В НАЧАЛЕ 20 ВЕКА, КОГДА ОНИ БЫЛИ МОЛОДЫМИ...

Вид на свиридовские яры. Осень. 70-е годы

Свиридiвка. Хата, 1972 р.

Хата Марусі Вовк- Примоленноi (ліворуч) і Коваленкiв (праворуч). Праву частину ми купили в 1972 році.