Елена Шиш и Валентина Орда розповідають про життя у Свиридiвцi

Елена Шиш i Валентина Орда
...Частину худоби забрали скотовозом. Усього забрали 80 корів. На очах у людей зарізали 11 породистих поросних свиноматок – ми їх за колгоспні (!) кошти у Миргороді купували. Корови тільні, до отелу зоставалися якісь там неділі... Корів вбивали вилками на ходу. Вони падали. Люди витягали з них живих бичків, і ті підіймалися, хиталися і паслися, манюні, на вулиці на очах у всіх. А тоді знаєте що зробили? На металобрухт пустили все, що змогли. У нас були красиві, золоті ангари. Все розбили і здали на металобрухт. Сараї зрівняли із землею. У 2006 році ми зробили капітальний ремонт великого сараю, вклали 32 тисячі, а продали за 30 тисяч. Нам про це головний бухгалтер Раїса Василівна на загальних зборах доповіла, ми її примусили. Зараз вона працює бухгалтером у МТС «Цукорсервіс».

- Влада у вас є у селі?

- Є, сільський голова Семен Борисович.

- А сільські депутати, які повинні вас захищати?-

А хто їх слухає? Заславець, якщо щось йому треба, збирав виконком – все вирішували і розходилися!- А хто такий Заславець?- Анатолій Петрович Заславець був головою колгоспу «Україна», який став потім господарством «Батьківщина», а тоді ще й «Батьківщина Плюс». Як була «Україна», то десь у 2001 році згоріла контора з документами. Столи і штори витягли, а фермерські архіви згоріли. Згоріла також й нова АТС, кажуть, замкнула проводка.Деякий час Заславець працював головою райдержадміністрації, зараз він керує Лохвицьким районним відділенням АБ «Полтава банк».

- А хто сільського голову обирав?

- А хто його обирав? Люди обирали. Він купив бабусів за гречку, за крупи. Ще не встигли підрахувати голоси, а він вже приніс могорича, бо знав, що пройде.

- Але ж усі проголосували?

- Та проголосували бабусі, ми що – не знаємо?- А його другий раз обрано?- Та вже учетверте! Він вже на пенсії, його не виженеш!

http://www.novahvilya.org.ua/nova_hvilya_piket.html

Перші свиридiвськи комуняки.

У 1921 р. у Свиридiвцi був створенний осередок РКП(б). Входили туди Семен Петрович Линьов*, Iлля Савич Шиш, Олексiй Ульянович Шиш, Савва Макарович Оникiєнко та Iван Сергiйович Шиш. У 1924 р. виникла комсомольська органiзацiя. Ïï очолив учитель Якiв Борисович Рiдний**. Отут слід згадати також сiльского «активiста», колишнього «червонного козака» Андрiяна Примоленного.

* Про Линьова докладніше отут

** На зорі радянської влади комсомол був чимсь начебто радикальної секти. Від комсомольця було потрібно зрадництво: зрадництво як свого народу, своїх предків, своїх батьків, і обов'язково віри їх - умовою вступу в червоні комірки був насамперед жорсткий атеїзм, підтверджуваний справою. Точніше, безбожництво, у буквальному значенню слова, що розумілося як "боротьба з релігійними забобонами».

Атеїзм був повстанням не стільки проти неба, скільки проти цілком земних речей - насамперед проти встановлених порядків, цього з'єднання ієрархії й солідарності. Цей світ більшовикам потрібно було знищити, причому не ззовні, а зсередини - зруйнувавши самі основи. Тому першою жертвою комсомолу булла религiя - а точніше, благочестя, тобто , попросту, народна моральність, заснована на шануванні "образа Божого в людині".

Саме на комсомольців була покладена основна антирелігійна, безвірницька робота, особливо на селі: комсомольці ламали церкви, труїли священнослужителів, творили різноманітні блюзнірства й скверноти. Розрахунки на дурну молодь був вірний: похабничати - справа молода, люди постарше все-таки мали поняття про деяких речах... Тому у веселі двадцяті багаття з ікон улаштовував саме комсомол.

Комсомольці зіграли помітну роль у колективізації й розкуркулюванні - одному із самих мерзенних злочинів радянської влади. Їм і тут була відведена роль виконавців особливо брудної роботи, і, насамперед , иудишей, п'ятої колони, нацькувателiв і доносителів. Вони видавали "куркулів, що ховають зерно", наводили комуністів на успішних селян, повідомляли куди треба про невдоволення.

Свиридiвяни - жертви комунiстичного терору

ЦЬОМКА Андрій Євграфович, 1897 р., с. Свиридівка Лохвицького р-ну Полтавської обл., українець, із селян, освіта початкова. Проживав у с. Свиридівка. Без певного місця роботи. Заарештований 24 вересня 1943 р. Засуджений Військовим трибуналом військ НКВС Полтавської обл. 3 лютого 1944 р. за ст. ст. 54-1, 54-10 ч. 2 КК УРСР до розстрілу з конфіскацією особистого майна; Верховний Суд СРСР 1 квітня 1944 р. змінив вирок на 10 років позбавлення волі з конфіскацією особистого майна. Реабілітований Полтавською обласною прокуратурою 7 серпня 1992 р.

ПРИМОЛЕННИЙ Андріян Матвійович, 1897 р., с. Свиридівка Лохвицького р-ну Полтавської обл., українець, із селян, освіта початкова. Проживав у с. Свиридівка. Колгоспник. Заарештований 22 липня 1938 р. Засуджений Військовим трибуналом Харківського ВО 19 лютого 1939 р. за ст. ст. 54-2, 17-54-9, 54-11 КК УРСР до 10 років позбавлення волі з поразкою в правах на 5 років. Реабілітований Верховним Судом СРСР 8 травня 1958 р.

ПРИМОЛЕННИЙ Кирило Іванович, 1890 р., с. Свиридівка Лохвицького р-ну Полтавської обл., українець, із селян, освіта початкова. Проживав у с. Свиридівка. Обліковець. Заарештований 30 жовтня 1937 р. Засуджений Особливою трійкою при УНКВС Полтавської обл. 23 листопада 1937 р. за ст. 54-10 ч. 1 КК УРСР до 8 років позбавлення волі. Реабілітований Полтавським обласним судом 31 березня 1962 р.

ПРИМОЛЕННИЙ Феодосій Іванович, 1886 р., с. Свиридівка Лохвицького р-ну Полтавської обл., українець, із селян, малописьменний. Проживав у с. Свиридівка. Селянин-одноосібник. Заарештований 11 вересня 1930 р. Засуджений Особливою нарадою при Колегії ДПУ УСРР 2 січня 1931 р. за ст. ст. 54-10, 78 ч. 2 КК УСРР до 3 років позбавлення волі. Реабілітований Полтавською обласною прокуратурою 26 квітня 1995 р.

БАЗИЛЕВСЬКИЙ Іван Потапович, 1877 р., с. Свиридівка Лохвицького р-ну Полтавської обл., українець, із службовців, освіта середня духовна. Проживав у с. Човно-Федорівка Зіньківського р-ну Полтавської обл. Священник. Заарештований 22 серпня 1937 р. Засуджений Особливою трійкою при УНКВС Харківської обл. 16 жовтня 1937 р. за ст. 54-10 ч. 1 КК УРСР до 10 років позбавлення волі. Реабілітований Полтавською обласною прокуратурою 11 листопада 1990 р.

АРЖАНЦЕВ Василь Якович, 1912 р., с. Свиридівка Лохвицького р-ну Полтавської обл., українець, із селян, освіта початкова. Проживав у с. Свиридівка. Колгоспник. Заарештований 19 березня 1947 р. Засуджений Військовим трибуналом військ МВС 27 травня 1947 р. за ст. 54-1 “а” КК УРСР до 3 років позбавлення волі. Реабілітований Полтавською обласною прокуратурою 22 лютого 1994

ШИШ Василь Платонович, 1885 р., с. Свиридівка Лохвицького р-ну Полтавської обл., українець, із селян, освіта початкова. Проживав у с. Свиридівка. Селянин-одноосібник. Заарештований 18 жовтня 1930 р. Засуджений Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 29 грудня 1930 р. за ст. 54-10 ч. 1 КК УСРР до 5 років заслання у Північний край. Реабілітований Полтавською обласною прокуратурою 28 листопада 1989 р.

ШИШ Іван Євстахійович, 1877 р., с. Свиридівка Лохвицького р-ну Полтавської обл., українець, із селян, освіта початкова. Проживав у с. Свиридівка. Колгоспник. Заарештований 7 вересня 1937 р. Засуджений Особливою трійкою при УНКВС Харківської обл. 29 вересня 1937 р. за ст. 54-10 ч. 1 КК УРСР до 10 років позбавлення волі. Реабілітований Полтавською обласною прокуратурою 12 лютого 1990 р.

ШИШ Іван Остапович, 1874 р., с. Свиридівка Лохвицького р-ну Полтавської обл., українець, із селян, освіта початкова. Проживав у с. Свиридівка. Селянин-одноосібник. Заарештований 18 жовтня 1930 р. Засуджений Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 29 грудня 1930 р. за ст. 54-10 ч. 1 КК УСРР до 5 років заслання у Північний край. Реабілітований Полтавською обласною прокуратурою 22 листопада 1989 р.

ШИШ Йосип Іванович, 1883 р., с. Свиридівка Лохвицького р-ну Полтавської обл., українець, із селян, освіта початкова. Проживав у с. Свиридівка. Колгоспник. Заарештований 5 березня 1938 р. Засуджений Особливою трійкою при УНКВС Полтавської обл. 31 березня 1938 р. за ст. 54-10 ч. 1 КК УРСР до розстрілу з конфіскацією особистого майна. Вирок виконано 28 травня 1938 р. у м. Полтава. Реабілітований Полтавським обласним судом 19 липня 1958 р.

ШИШ Марія Костянтинівна, 1910 р., с. Свиридівка Лохвицького р-ну Полтавської обл., українка, із селян, освіта початкова. Проживала у с. Свиридівка. Колгоспниця. Не заарештовувалась. Засуджена Особливою нарадою при НКВС СРСР 20 жовтня 1945 р. (стаття КК не вказана) як член сім’ї зрадника Батьківщини до 5 років заслання у Казахстан з конфіскацією особистого майна. Реабілітована Полтавською обласною прокуратурою 21 квітня 1997 р.

ШИШ Микола Романович, 1909 р., с. Свиридівка Лохвицького р-ну Полтавської обл., українець, із селян, освіта початкова. Проживав у с. Свиридівка. Селянин-одноосібник. Заарештований 18 жовтня 1930 р. Засуджений Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 29 грудня 1930 р. за ст. 54-10 ч. 1 КК УСРР до 5 років заслання у Північний край. Реабілітований Полтавською обласною прокуратурою 22 листопада 1989 р.

ШИШ Никифор Васильович, 1884 р., с. Свиридівка Лохвицького р-ну Полтавської обл., українець, із селян, освіта початкова. Проживав у с. Свиридівка. Селянин-одноосібник. Заарештований 18 жовтня 1930 р. Засуджений Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 29 грудня 1930 р. за ст. 54-10 ч. 1 КК УСРР до 5 років заслання у Північний край. Реабілітований Полтавською обласною прокуратурою 22 листопада 1989 р.

ШИШ Олександр Платонович, 1880 р., с. Свиридівка Лохвицького р-ну Полтавської обл., українець, із селян, освіта початкова. Проживав у с. Свиридівка. Селянин-одноосібник. Заарештований 18 жовтня 1930 р. Засуджений Судовою трійкою при Колегії ДПУ УСРР 29 грудня 1930 р. за ст. 54-10 ч. 1 КК УСРР до 5 років заслання у Північний край. Реабілітований Полтавською обласною прокуратурою 22 листопада 1989 р.

ХОМЕНКО Іван Гаврилович, 1874 р., с. Свиридівка Лохвицького р-ну Полтавської обл., українець, із селян, малописьменний. Проживав у с. Свиридівка. Хлібороб-одноосібник. Заарештований 16 жовтня 1930 р. Засуджений Особливою нарадою при Колегії ДПУ УСРР 15 лютого 1931 р. за ст. 54-10 КК УСРР до 3 років заслання у Північний край. Реабілітований Полтавською обласною прокуратурою 5 квітня 1990 р.

Головко Степан Пантелеймонович, род. в 1894 г., УССР, Полтавская обл., с. Свиридовка; украинец; образование незаконченное среднее; б/п; клуб им.Нариманова: руководитель драмкружка. Проживал: Московская обл., г. Шатура, ул. Войкова, д. 17, кв. 23. Арестован 1 декабря 1937 г. Приговорен: тройкой при УНКВД по Московской обл. 20 декабря 1937 г., обв.: контрреволюционной террористической агитации. Расстрелян 22 декабря 1937 г. Место захоронения - место захоронения - Московская обл., Бутово. Реабилитирован 12 июля 1989 г. (Источник: Москва, расстрельные списки - Бутовский полигон.)

Веклич Никонстрат Евгеньевич, родился в 1881 г., Полтавская губ., Лохвицкий уезд, Свиридовка село.; украинцы; образование начальное; агент, Ачисай рудник.. Проживал: Южно-Казахстанская обл. (Чимкентская), Туркестанский р-н, Ачисай пос.. Арестован 4 июня 1938 г. Туркестанский РО НКВД по ЮКО. Приговорен: Тройка УНКВД по ЮКО 30 сентября 1938 г., обв.: 58-6, 58-11 УК РСФСР. Приговор: ВМН Реабилитирован 26 февраля 1959 г. Военный трибунал ТурКВО. за отсутствием состава преступления
Источник: Сведения ДКНБ РК по Южно-Казахстанской обл.

З історії. Німці були незадоволені грабежами, улаштованими свиридiвцями

Німці ввійшли в Київ 1 березня 1918 р.
22 сiчня 1918 р. радянська влада дiйшла до Свиридiвки. В березнi в повiтi вже з’явилися роз’ïзди кайзерiвських нiмецьких вiйськ. Нiмци примусили свиридiвцiв оплачувати контрибуції власникам, майно яких было пограброване або знищене. Так, свиридiвцям присудили виплатити 21 тис. крб. пану Волошину. Вiн ранiше був мировим суддею, мав у селi десять будинок. По дорозi на Голiнку стояв побудований ним великий паровий млин. То цю споруду, а також клуню з хлiбом хтось пiдпалив, i вони згорiли. (В.I.Посухов).

Лучанский мост через Сулу, 6 сентября 2008 г.

Мы приехали из Свиридовки к Лучанскому мосту через Сулу. Здесь, прямо у опор моста, купаются, загорают.




При въезде в село Луку, сразу после моста, стоит недостроенный "замок". Лет 15 стоит, и там так никто и не живет. (Лука — село в Україні, Лохвицькому районі Полтавської області. Населення становить 1480 осіб.)

Река Сула, вид с моста.

Я на фоне прекрасного вида на Сулу.

Сула, вид с моста в сторону Свиридовки.

Яшники

Історія села Яшники, сусіднього зі Свиридiвкою -
http://yashnyky.blogspot.com/2008/01/2-1923-2000.html

Яшники — село в Україні, Лохвицькому районі Полтавської області. Населення становить 243 осіб. Орган місцевого самоврядування— Свиридівська сільська рада.

В Свиридовке есть развлечения.

Это одновременно магазин, кафе и бар "Околиця" (под шатрами), открытый круглосуточно. Всю ночь слышны музыка, шум и громкий смех. Рядом стоят машины и скутеры.

Внутри магазинчика "Околиця" (29.08.2009).

Есть в Свиридовке и более серьезное и дорогое ночное заведение - клуб "Оазис".

Люда живет в Свиридовке

Люла Беланова / Мажара живет и работает в Свиридовке. У нее двое детей, два мальчика.

2 сентября 2008 г.

Здесь любят красоту.

Как правило, почти все дворы в Свиридовке грязные, неухоженные, заборы повалившиеся. Часто во дворе не знаешь, куда ногу поставить, настолько всё загажено курами и утками. А вот пример того, что есть и красивые дворы. В один из них я попал случайно, по дороге на кладбище. Заодно сфотографировал и хозяйку. Обратите внимание, как элегантно она одета - не в тряпье, в котром выходят "пораться".

28 августа 2008 г.

Лидия Слынько вместе сприехавшим к ней своим внуком во дворе около своего дома. Август 2012 г.

Свиридовка - Чаглы. 31 августа 2008 года.

Въезд в Свиридовку.

На подъезде к Свиридовке есть такое местечко, которое называется Чаглы. Там, около дороги, ведущей от Лучанского моста, стоят очень старые ивы. Им лет 150, наверное, или больше. Теперь шоссе отличное, а раньше это была немощеная дорога, превращавшаяся в дождливую погоду в сплошную непроходимую грязь. Часто приходилось добираться до Свиридовки пешком из Луки или со станции Юсковцы, и у дороги, около ивы, делали остановку. Об этих деревьях мне рассказывали наши бабушки, все они, и даже еще их бабушки, проезжали мимо этих мест.

Новое отличное шоссе к Лучанскому мосту. И старая ива.

Хорошее место, мне хочется здесь быть.

Это же место.

Сломанное дерево.

Пораженная молнией и сломанная, но еще живая ива.

Дорогие старые ивы!

Зінаїда Литвиненко та її етнографічний музей у Свиридiвцi.

Зінаїда Петрівна Литвиненко за власною ініціативою прийнялася збирати по старих хатах і сараях речі й предмети минулого часу. Розміщає все це в кімнаті, що пустує у свиридовскому клубi. Це дуже важлива справа, тому що скоро все це пропаде й ніхто не буде знати, як жили, як вдягалися наші предки.

Це стілець із будинку Терешкевича. Його знайшли в сараї Марусі Вовчихи. Називають "троном".

Надiя Олексеевна Самсоненко та Зінаїда Петрiвна Литвиненко, 31 серпня 2008 р.

Перше вересня 2008 року.

Свято знань у Свиридiвцi першого вересня 2008 року. Виступає Сашко Бiланiв, пішов у третій клас. Стоїть праворуч директор школи, ліворуч - голова села.

Урочиста церемонія. Цього року є тільки шість першокласників

Свиридовка, которую мы потеряли.

Закат солнца над Свиридовкой. Около дома Павла Середы. Август 2008 г.

Хорошее и красивое, если его много, не так-то легко разрушить. Его остатки и островки еще долго живут, доживают своё, радуют взор и мысль, но и показывают собой, что всё это уже – уходящее. Очень многое, созданное прежними поколениями, существовало по инерции, держалось в силу трудности разрушения. И Свиридовка, которую я знал с раннего детства, - впервые приехал туда 6-летним мальчиком в 1952 году – постепенно приходит в упадок. Свиридовка опустела, обезлюдела, в ней осталось около пятисот человек. В этом году в школу пошло лишь шесть первоклассников… А что будет дальше?

Колодец на Криниччине.
1966 г. Рита Янушевич
Мне всегда казалось, что рельеф, местность постоянны, они будут всегда одинаковыми и узнаваемыми. Но нет! За несколько последних десятилетий холмы и яры заросли густым мусорным лесом и кустарником, стали почти непроходимыми. Заросли и полностью исчезли знакомые с детства дорожки и тропинки, нахоженные многими поколениями людей. Пробираешься к реке с чувством, что оказался в совсем незнакомых местах. Луга заросли. Покрылась кустарниками Криниччина. Сула заросла, остался только узенький вход в воду на купальне. Место перед купальней заросло. Мосты и мостики исчезли. Разве положат кое-где две жердочки – вот наивысшее достижение технической мысли местных жителей!

Люди изменились. Еще в 60-х и 70-х годах были живы «деды», знавшие прежние, дореволюционные времена, любившие поговорить о политике, о пережитом. Они прямо искали собеседников, и при любом случае вступали в разговор. Рассказчики чудесные были. Впрочем, и женщин было слушать очень увлекательно. Когда к нашим бабушкам приходила какая-нибудь их знакомая, и они усаживались во дворе и начинали свой разговор, то я прятался где-то рядом, чтобы слышать его, настолько он был красочен и интересен. У людей было чувство юмора, знали меткое слово, было очень много острых на язык. А еще в Свиридовке при клубе был народный хор, и наши бабушки там пели. Были же голоса!

Уют нашей хатки. Всё в прошлом.
Нашу дорогую хатку, которую мы купили в 1973 году, чтобы приезжать туда из города, в этом году разгромили и разграбили. Разбили печь, вырвали оттуда весь метал. Вынесли всё. Вот и появилось еще одно пустое и грустное место.

Остались еще кое-какие красивые места, вечерний закат над селом, всё та же чистая, синяя вода в Суле и прекрасное ночное звездное небо. Вот это звездное небо - будет всегда, до скончания времён. Его красоту человеку не дано разрушить.

Украинская ночь.