Свиридiвка. Урочище Криниччина. Знімок 1970-х років.

Вигін. Удалині видна садиба Терешкевича.

Природа Свиридiвки

Свиридiвка. Сула. Весна. Жовтець.

В мене з’явилося бажання трохи розповiвсти про природу, мiсця, де разташоване це село. Пам’ятаю цю природу з дитинства. Була вона буюною, особливо навеснi. Село розмiщене на високiй горi. Навкруги села, особливо зi сходу, суцiльнi яри, якi заросли лiсом i травою. Внизу, попiд горою, простяглася широка долина, по якiй в’ється рiчка Сула з багатьмя рукавами й заводями, що йдуть в синю далечiнь. Рано навеснi береги рiчки бувають вкритими гiгантським жовтцем.
Пролiски.У ярах, коли ще дерева майже голi, особливо на пiвнiчних схилах, з’являються суцiльнi голубi килими пролiскiв. Вiд них неповторне враження свiжостi, новизни i вони мовби вiддзеркалюють голубiнь неба. Розмножується жовтець цибулинами, якi ростуть глибоко в землi й до них важко докопатися. Пiзнiше, там же, зацвiтають фiалки, яких декiлька видiв.


Поряд з’являється медунка. Характерною особлiвостю рослини є змiна кольору одних i тих же квiток по ходу цвiтiння вiд свiтло-червоного до синього 1 бузкового. Над ними завжди лiтають бджоли (це медонос), всi рослини мають лiкарськi властивостi. Лiтом в цих ярах, тепер уже зрiдка, зустрiчаються дзвiночки персиколистковi. Цей вид дзвiночка вiдрiзняється великими квiтками синього кольору. Вiн дуже декоративний, завжди приваблює тих, хто збирає букет i, можливо, тому майже повнiстю зник.
Дзвiночки персиколистковi.



Але повернемося ще до рiчки. Береги ïï густо заросли лепехою, яка розмножується кореневищами. Вода там, де росте лепеха, завжди чиста, прозора, навiть придатна до пиття й тим бiльше для купання. Пригадайте, яка чиста и ароматна вода Сули, коли плаваєте на глибоких ïï мiсцях. Властивостi лепехи очищати воду вiдомi людям за далекоï давнини. Можливо, кочiвники, якi неодноразово проходили по нашiй землi, занесли ïï зi сходу, адже коням потрiбна була також чиста вода. А батькiвщиною лепехи є, можливо, схiднi краïни. Настоï й вiдвари з корневищ лепехи давно використовують в народнiй медицинi для лiкування багатьох хвороб. Зеленим листям лепехи в святковi днi завжди застеляли пiдлогу. В роки мого дитинства перед Трiйцею спецiально ходили в урочище Корiнське по лепеху. Молжливо, що й назва його пiшла вiд великоï кiлькостi кореневищ цiєï рослини.
М'ята.По берегах Сули також можна зустрiти багато м’яти. М’ята має багаторiчнi тонкi кореневища, а в ïï листi мiститься ефiрне масло ментол, яке широко використовується в медицинi й в промисловостi. Але для цього є спецiальнi сорти другого виду м’яти перцевоï. Поряд з м’ятою й лепехою ростуть голубi незабудки, а на водi пливає широке листя латаття бiлого. Подекуди можна ще бачити й казково прекраснi ïï квiти. Латаття бiле було занесено в червону книгу, тобто потрiбно зберiгати – виривати його заборонялося. Розмножується латаття кореневищем, яке стелиться по дну водоймища, квiтки ростуть на довгих квiтонiжках, а листя на таких же довгих i тонких черешках. Розкриваються квiтки рано вранцi. Вночi й у спекотнi днi вони бувають закритi. Насiння утворюється з багатогнiздовiй зав’язi, яка разкривається пiд водою. Назва рослини взят яз давньогрецькоï мiфологiï. Квiтка ïï ототожнюється з водянаю нiмфою. Запом’ятайте, що зiрванi квiти у водi не стоять, тому что втратили зв’язок з кореневищем. На жаль, молодь часто збирає латаття в букети, i зiв’яненi тут же викидає. Таке бездумнее ставлення до рослини призвело до майже повного зникнення цього виду.
Латаття бiле. Слайд Зоï.



Там же, Але ближче до берега, на меншiй глибинi, росте iнший вид цiєï родини нiмфових – латаття жовте. Листя його так ж, як i в латаття бiлого. Медичнi властивостi мають обидва види цих рослин.
Ятришник.
У червнi на вологих луках бiля Сули з’являються стрiлки, якi заквiтчанi колоссям рожевих або бузкових квiток. Це починає цвiсти ятришник плямистий. Рослина багаторiчна. Ïï особливiсть – на кориннi утворюються бульби. Звичайно ïх двi: одна – бiльша, iнша – менша. На Сходi з давнiх-давен бульби ятришника, а ïх там декiлька видiв, використовують для приготування тонiзуючих напоïв. У минолому столiттi цi напоï з назвою «Салеп» продавалися навiть на вулицях Лондона в спецiальних магазинах. Вони Були вельми популярнi серед незаможного населення. В бульбах – наявнiсть крахмалоподiбних речивин, вiтамiнiв, мiкроелементiв. Для приготування салепа ïх привозили з краïн Близького Сходу. Пiзнiше кава витиснула салеп.
Дикi гладiолуси.

У двадцятi роки на прирiчкових луках, я пам’ятаю, росли дикi гладiолуси. Зараз вони повнiстю зникли. Три роки тому менi пощастило знайти декiлька рослин на луках в глухому вiддаленому мiсцi, по дорозi до урочища «Павлишине».
Рослиннiсть iншого типу зустрiчаємо на пiвденно-захiдному напрямку вiд села. Якщо пiти в бiк лiсу Лаптура й правiше вiд ньогодо так званих Червоних Могил, то можна побачити ланцюги великих курганiв (скiфських часiв), перед очима постає завсiм iнше зображення. Земля поорана й засiяна аж до горизонту – скiльки сягає зiр. Тут сухо, спiвають цвiркуни, пахне степом. А на вершинах курганiв, яких нiколи не орали, вiтер колихає жмутики ковили. Це лишки колишньоï степовоï рослинностi. Ковила – типовий ïï представник. Неподалiк вiд курганiв простягнулися штучнi лiсопосадки – лiсовi смуги, в яких ростуть дуби, ясени, акацiя та iншi дерева, а мiж ними найшов собi пристановище звiробiй. Рослина ця багаторiчна,
Звiробiй.
легко розмножується довгими кореневими погонами, якi утворюються бiля основи стеблини. Квiти – яскраво-жовтого кольору, а коли закiнчується цвiтiння – стають бурими. Листя корите численними залозами, просвiчується на свiтлi, вiд чого вони здаються дiрявими. Звiробiй здавна використовують в народнiй медицинi як лiкувальну рослину з рiзноманiтною дiєю. Вона зумовлена наявiстю в квiтках ефiрного масла, вiтамiнiваскорбiновоï кислоти, каротиноïдiв i рiзноманiтних бактерицидних речовин. Тут рослини, вiдчувається, особливо насиченi ними. Збирати ïх потрiбно у пору цвiтiння, обережно зрiзати тiльки верхнюю частину рослини – 15-20 см.

У цих мiсцях зустрiчаються й iншi дуже цiннi лiкарськi рослини – цмин пищаний або безсмертник. Рокiв десять тому ми бродили неподалiк степуцького лiсу – збирали гриби. І дiйсно найшли пiдосичники мiж осиками. А за делька крокiв, трiшки вище, ми побачили поляну, на якiй рясно рiс цмин. Вiн був в повному квiтуваннi, над поляною лiтали бджоли, повiтря насичене гiркуватими пахощами.
Цмин пiщаний.
Цмин пiщаний – рослина багаторiчна, з родини айстрових. Уся рослина повстяно-вовниста, бiлувата, жовтi й жовтогарачi квiтки зiбранi в кошики, легко висихають, зберегають колiр, за що ïх i звуть безсмертником. Взимку надземна частина вiдмирає. Вiдновлюється рослина навеснi вiд кореневих паросткiв. Рослина мiстить рiзнi бiологiчно активнi речовини, якi використовують для лiкування захворювання печiнки й нирок. Лiкувальною сировиною є квiтучи кошики – верхни частини стеблини iз суцвiттям. Коли збирають лiкарську сировину без ножа, то виривається вся рослина, з коренем. Ось тому цмин уже зникає. А ту розкiшну галявину поблизу степуцького лiсу, яка так захопила нас красою, через рiк переорали, хоча нiчого й не посiяли, Але цмин на нiй бiльше не рiс.

Технiчне двадцяте столiття зачипає згубними своïми крилами Природу i такий тихий, вiддалений вiд проникливостi, куточок…
На луках, поблизу Сули, якi вже «нiчийнi», так зване урочище «Криниччина», вже бiльше тридцяти рокiв пасуть сiльську череду. Вiд цього берег рiчки зруйновний, а луки перетворилися в болото. Раки, якi Були в рiчцi 15-20 рокiв тому, зараз повнiстю зникли. Немає й багатьох видiв грибiв у навколишнiх лiсах.


Написала Зоя Янушевич (опубликовано в газетi "Зоря", 1993 р.)

По-русски - тут

Мости

У перший раз я потрапив у Свиридiвку в шестирічнім віці, в 1952 році. Ми приїхали туди з бабусею до своєї родички, її сестер Галині Василівні Нечипаєвськоï і Оксані Василівні Соколовськоï. Зустрічав нас на станції Юскiвцi Микита Павлович Нечипаєвський, "дідусь Микита". Зустрічав з підводою. Ми доїхали до Сулi, а там мосту ще ніякого не було, був паром. От так ми й переправилися паромом на інший берег.

Уже в наступні свої приїзди на Сулi був дерев'яний міст. Біля моста був колодязь і черпак. Можна було напитися води.

В 1980- х роках побудували новий, трошки в іншому місці.

Коли йшли на купальню, то переходили через протоцi - там був дерев'яний міст. Зараз його немає. А шкода, було таке красиве місце. Яке чудесне містечко було! Я часто зупинявся на цьому містку, подовгу стояв, про щось думав, насолоджувався застиглою тишею...


Через протоцi є перехід біля Довгого Лугу - примітивна переправа. Це моя мама. 1982 р.

Свиридiвська пошта, 37213.

Мама стоит. Снимок 2001 г.

Топографічна карта Лохвицького р-на й Свиридiвки 1942 року

для збільшення кликнути на карту

Свиридівка, Полтавська область, Лохвицький район

Історична дата утворення - в 1722 році
Територія (тис.кв.м) - 5490000
Населення сільське (тис.осіб) - 0.668
Щільність населення (осіб/кв.км)- 0.120
Свиридівська сільська рада - 8-05356, 9-73-31
37213, с.Свиридівка

Вид Свиридовки из космоса - тут.

Колишня свиридiвська церква Михайла Архангела

Церква в Свиридiвцi була стара, а в Луцi та iнших селах вже спорудили новi. Вирiшили спорудити i в Свиридiвцi. Насамперед, щоб мати свою цеглу, побудовали цегельню. Мали думку поставити церкву на вигонi. Пан Волошин вже й грошей пообiцяв чимало дати, якщо буде збудована саме на вигонi. Та побутує думка, нiби в Полтави запропонували реставрувати стару, як таку, що має iсторичну цiннiсть.

При церквi була бiблiотека, 30 десятин церковноï землi в рiзных мiсцях. 40 рокiв був священником у сели Базилевський. За кiлька рокiв перед першою свiтовою вiйною церква була повнiстю перебудована i мала вже вигляд не корабля, а хреста. Особливу красу та довершеннiсть мав iконостас.

Брат М.С.Шиша Савка, який навчався у Киïвськiй малярськiй школi i проходив практику в Лаврi, намалював великий (4 х 3м) образ «Воскресiння Христове» у правому крилi, а в лiвому – «Рiздво Христове». Учив малювати i дiтей М.П.Терешкевича. Репресований в 30-i роки за любов до Украïни, Савка Шиш десь так i загинув. (М.Петренко, «Зоря» №95)

Я первый раз побывал в Свиридовке в 1952 году, мне было 6 лет. В церкви было кино. Наверху, над экраном, висел большой транспарант с Лениным – Сталиным – Энгельсом и Марксом. Помню еще, что там показывали немое кино, без звука.

Пише Зоя Янушевич, 6 червня 1995: "Трійця – дуже красиве свято колись було. Пам'ятаю, як його обставляли у Свиридовке в самі важкі роки: ходили за лепехою на Корінське, устеляв нею підлогу й долівку. Усюди ставили гілочки берізки, липи, клена й, звичайно ж, букети польових квітів. І завжди в дому щось пекли, пахло пирогами, навіть у самий голодний час. І мама теж завжди намагалася щось приготувати, спекти. Було дуже врочисто".

БАЗИЛЕВСЬКИЙ Іван Потапович, 1877 р., с. Свиридівка Лохвицького р-ну Полтавської обл., українець, із службовців, освіта середня духовна. Проживав у с. Човно-Федорівка Зіньківського р-ну Полтавської обл. Священник. Заарештований 22 серпня 1937 р. Засуджений Особливою трійкою при УНКВС Харківської обл. 16 жовтня 1937 р. за ст. 54-10 ч. 1 КК УРСР до 10 років позбавлення волі. Реабілітований Полтавською обласною прокуратурою 11 листопада 1990 р.