Мости

У перший раз я потрапив у Свиридiвку в шестирічнім віці, в 1952 році. Ми приїхали туди з бабусею до своєї родички, її сестер Галині Василівні Нечипаєвськоï і Оксані Василівні Соколовськоï. Зустрічав нас на станції Юскiвцi Микита Павлович Нечипаєвський, "дідусь Микита". Зустрічав з підводою. Ми доїхали до Сулi, а там мосту ще ніякого не було, був паром. От так ми й переправилися паромом на інший берег.

Уже в наступні свої приїзди на Сулi був дерев'яний міст. Біля моста був колодязь і черпак. Можна було напитися води.

В 1980- х роках побудували новий, трошки в іншому місці.

Коли йшли на купальню, то переходили через протоцi - там був дерев'яний міст. Зараз його немає. А шкода, було таке красиве місце. Яке чудесне містечко було! Я часто зупинявся на цьому містку, подовгу стояв, про щось думав, насолоджувався застиглою тишею...


Через протоцi є перехід біля Довгого Лугу - примітивна переправа. Це моя мама. 1982 р.